Останній праліс Фагарашських гір пережив усі катастрофи. Окрім людини.
Близько 100 років тому Карпатами пронеслося стихійне лихо руйнівної сили, сліди якого виявили словацькі та чеські вчені в одному з останніх диких куточків Європи - найвіддаленіших румунських пралісах Фагарашських гір.
Чого праліс не пережив людини?
Подія сторічної давнини має важливе значення для сьогодення, коли зміна клімату набуває загрозливого вигляду та з нею пов'язані палкі дискусії щодо зонування національних парків Словаччини. Дослідження про цю подію нещодавно було опубліковане в престижному науковому журналі "Лісова екологія та менеджмент". Розмовляю з головним автором, дослідником екології лісів Ондреєм Каменяром.
Що ж насправді пронеслося Карпатами 100 років тому?
Я б уточнив, що згідно з результатами нашого дослідження, це було більше схоже на дві події з різницею приблизно у 20 років. Найімовірніше, це був буревій, після якого в лісах сталося масове розмноження стовбурових шкідників. Однак не виключено, що до цього могли бути причетні крижані бурі, особливо під час інверсії, коли мряка намерзає на деревах дуже товстими шарами та навіть невеликий порив вітру може вирвати дерево з корінням, чи зламати його. Важливо, що сліди цих подій зафіксовані як у ялинниках, так і в мішаних деревостанах.
Чи був цей буревій більш руйнівним, ніж той, що пройшов у Високих Татрах у 2004 році й повалив понад 12 тисяч гектарів лісу?
Це можна порівняти лише частково. Наслідки в Татрах ми бачили на власні очі, а у Фагараші маємо лише сліди лиха. У Фагараші масштаб лиха був або такий самий, якщо не більший. Ми дослідили сліди буревію, що перетинають весь гірський масив, а це майже 200 тисяч гектарів. Цілком ймовірно, що він пронісся і через сусідні гірські хребти. Однак ми не маємо жодних даних звідти. Втім варто зазначити, що попри вищезгадані масштаби, місцеві ліси не повалено такими суцільними масивами, як у Татрах. Скоріше, це були роз'єднані ділянки різного розміру, які зазнали різного ступеню ушкодження. Припускаємо, що стовідсоткова загибель дерев була радше винятковим явищем.
Чи можемо уявити, як це виглядало після буревію? Чи налякало б це людину?
Напевно, так. Тоді ліси були ще більш недоступними, ніж зараз. Але якби хтось туди потрапив, то побачив би руйнування. Суттєва різниця між подією в Татрах і у Фагараші полягає в тому, що у Татрах буревій вдарив по некорінних смерекових монокультурах висаджених людиною, а у Фагараші — в основному по пралісу. Як я вже згадував раніше, праліс краще переносить такі удари.
Чому короїд наважився заселити пошкоджений праліс після буревію?
Тому що так відбувається в наших широтах. Там, де росте багато ялини, після буревію зазвичай залишається запас їжі для стовбурових шкідників. Короїди цим користуються, особливо якщо є сприятливі умови, тобто тепла й суха погода.
А чи панували там посухи?
Цікаво, що якраз напередодні події в цій частині Румунії був зафіксований найсухіший рік за всю 120-тирічну історію вимірювань — річна кількість опадів зменшилась приблизно на 30% у порівнянні з середнім багаторічним показником! За цим роком ситуація повторювалася в наступних роках, коли кількість опадів була нижчою за середню, щонайбільше — середньою. Отже, не було звідки поповнювати запаси вологи.
Чи послабило це ліс? Чи стало легше вітру та короїду "лютувати" в ньому?
У лісовій екосистемі все так влаштовано, що різні порушення посилюють одне одного. Одне "лихо" збільшує сприйнятливість до наступного, і разом вони мають набагато більший ефект. Посуха — дуже важливий фактор у гірських лісах, де природно має бути багато вологи. Якщо вологолюбному лісовому оселищу раптом забракне води, це наприклад, послабить сокорух у деревах. Основна стратегія захисту від короїдів в ялини - залити їх смолою. Якщо дерево не має достатньо смоли, або смола погано витікає через нестачу води, короїди мають легшу роботу. Звісно, посуха послаблює й буки, ялиці та інші породи дерев.
А якби ми там були у ту хвилину й бачили тривале руйнування лісу, чи відчули б ми підсвідоме бажання допомогти цьому лісу, подібне до того, що відчула громадськість після руйнівного буревію в Татрах?
Я, мабуть, ні (сміється), а багато хто, можливо, відчув би. Це також пов'язано з тим, що в центральноєвропейській культурі глибоко вкорінене уявлення про те, що ліс — це продукт господарської діяльності людини. Більшість людей не сприймають ліс як щось, що створила природа, а радше як результат людської праці, який використовується для виробництва деревини. Цілком ймовірно, що в такі хвилини у багатьох людей виникне сильне бажання виправити цю ситуацію.
Але у Фагараші 100 років тому, напевно ніхто не втрутився, хоча ймовірно це було більш руйнівне лихо і набагато більших масштабів, ніж у Татрах. Що сталося з цим могутнім лісом?
Нічого. Він не загинув. Він вижив. І, здається, без жодних проблем.
Як таке можливо?
Вся природа розвивається на таких руйнуваннях. Те, що в природі щось всихає, вмирає, не є трагедією. Це лише перезапуск. Простір для нового життя, яке буде більш пристосоване до нинішніх умов. Ніякої катастрофи не сталося.
Тож підсумуймо. Спочатку Фагараш пережив найбільш посушливий рік за всю історію вимірювань, а потім настали подальші посушливі роки. Стався один з найсильніших буревіїв, потім короїдне лихо. Такий розвиток подій нагадує сьогодення в Словаччині, де зміни клімату роблять всі погодні екстремуми суворішими, інтенсивнішими, частішими. Посухи вже посилюються, буревії частішають, тиск на ліси щоразу зростає. Чи можна з цієї події чогось навчитися?
Це є головна річ, на яку вказуємо в рамках практичних висновків цього дослідження. Вона має важливий зв’язок з тим, що відбувається зараз. Ймовірність того, що кліматичні екстремуми будуть тільки посилюватися дуже висока. Якщо така подія могла статися понад 100 років тому, то зараз її ймовірність зростає. Це лише питання часу, коли щось подібне або ще гірше пронесеться Карпатами. І саме природний ліс, природно різноманітний, який зберігся у Фагараші, має багато шансів впоратися з такими надзвичайними ситуаціями. Самотужки. Без людини.
Але як він може це зробити?
Важливо розуміти, що існує величезна різниця між пралісом і експлуатаційними лісовими культурами. Останні більш чутливі до подібних надзвичайних ситуацій і це також проявилося в Татрах. Але праліс є результатом процесу еволюції, що триває мільйони років. Вона сформувала екосистему зі складними взаємозв'язками. Праліс — це оптимальна версія, яку природа винайшла за мільйони років. Саме різноманітні взаємозв'язки та механізми гарантують, що природний ліс може пережити навіть щось настільки руйнівне. А якщо виживе праліс – виживемо і ми, адже праліс надзвичайно ефективно поглинає вуглець і забезпечує нас водою. Площа пралісу також має ключове значення.
Чому?
Фагараш — дійсно велике зосередження пралісів: у цьому гірському масиві їх приблизно стільки ж, скільки у всій Словаччині разом узятих! Коли на такій території трапляється надзвичайна ситуація, завжди залишається велика частина лісу, яка не постраждала і є ресурсом для самовідновлення. Якщо постійно зберігатимемо лише “найкрасивіші” взірці лісів як моделі, то цілком можливо, що коли станеться подібна подія, вона зрівняє їх з землею. Не залишиться жодного джерела біорізноманіття, щоб забезпечити їхнє відновлення. Тому потрібно зберегти або відновити якомога більше природних екосистем. Інакше може статись, що їх буде занадто мало, щоб вид міг вижити.
Втім у Словаччині вже немає таких великих пралісових масивів, як у Фагараші.
Але у нас ще є досить великі території, де вплив людини відносно невеликий і які можна поступово відновлювати. У Великій Фатрі (Veľká Fatra) є тисячі гектарів лісів, які перебувають у більш-менш природному стані. Зараз важливо забезпечити, щоб у цих лісах відбувався природний хід розвитку. Щоб вітер і короїди могли робити там те, що вони хочуть. Щоб поступово цей ліс перетворився на щось, що не можна буде відрізнити від пралісу. На ліс, де будуть дерева різної висоти та віку, де буде велика кількість мертвої деревини й високий рівень біорізноманіття, які будуть поглинати велику кількість вуглецю з атмосфери, послаблювати сильні зливи та забезпечувати населення дорогоцінною водою під час посухи. Ми знищили багато пралісів у Словаччині. Їх важко відновити, це не займе лише кілька років. Але ми не можемо говорити, що захищати ліси, на які вплинула людина, більше немає сенсу. Дуже важливо зарезервувати якомога більше території для природних процесів, які можуть повернути ландшафт до динамічного і стійкого стану. Праліс, або ліс, сформований природою, є строкатим, де дерева різної висоти й віку перемежовуються на невеликій площі, саме це запобігає поширенню стихійного лиха — короїдного і вітровального на великій території.
Саме зараз у суспільстві інтенсивно обговорюється тема зонування національних парків, зокрема й Великої Фатри.
І саме це уможливлює інвестування в наше прийдешнє майбутнє! Без цих острівців дикої природи навіть ми не зможемо вижити, маємо це усвідомлювати. Оголошення великих територій без втручання людини — це не примха природоохоронців, а необхідна підготовка до кліматичної кризи, що стрімко загострюється і торкнеться кожного з нас, хто живе тут і зараз. Це не якась гіпотетична далека загроза. У Словаччині вже бачимо перші попередження. Величезні природні території можуть хоча б частково захистити нас від того, що чекає попереду. А зруби, проїзди, одноманітні експлуатаційні ліси та схили, порізані трелювальними волоками, — ні. Маю відчуття, що люди, які борються проти затвердження амбітного зонування, не думають про цей аспект. Маємо нарешті погодитися, що такі зони нам потрібні, і потім разом подумати, як досягти результату, який максимально влаштовуватиме всіх.
Після стихійних лих у горах залишається багато поваленого дерева. Хіба це не збитки?
Якщо мертва деревина залишається на місці, це вже підвищує природність того лісу, навіть якщо раніше це була монокультура смереки. Відновлення лісу проходить природними процесами, а не штучними лісовими культурами. Завдяки мертвій деревині повертається багато живих організмів. Органічний матеріал з деревини, що гниє, потрапляє до ґрунту в набагато більших обсягах. Останній більш захищений від ерозії та висушування. Ґрунт також набагато краще утримує воду. Вже саме з цих причин це не є збитками. Навпаки, це добре, у разі масштабних стихійних лих, особливо в національних парках, де перевага надається підходам невтручання.
Але природні порушення були завжди. І поряд з ними велося лісове господарство. Чому це не має й надалі поєднуватися?
Природні порушення були завжди, просто раніше вони не були такими сильними й частими. Донедавна можна було господарювати у спосіб, який був відірваний від природи, і цей спосіб переважав протягом досить тривалого часу. Але з дедалі більшими кліматичними змінами та природними порушеннями таке господарювання вже стає неможливим. Якщо будемо ігнорувати це і робити по-старому, то далеко не зайдемо. Будемо наражатися на обмеження старого підходу — зустрічний тиск з боку природи вже занадто сильний. Звичайно, господарювати в лісах сьогодні можна, але робити це треба так, щоб при цьому зберігалися основні характеристики природного лісу — тобто, щоб це нагадувало праліс, принаймні в загальних рисах. Водночас великі площі мають бути зарезервовані виключно для природних процесів.
Як саме ви виявили сліди після буревію 100 років тому?
Інформацію можна отримати з річних кілець старих дерев. Коли дерево просвердлюють, отримуємо поперечний зріз усіх років, протягом яких воно росло. Крім того, також можемо виміряти швидкість його росту. Вона також значно змінюється протягом життя. Наприклад, одного разу виміряв у лабораторії ялицю, яка за 100 років життя збільшила товщину лише на один сантиметр! Ялиці є фахівцями в цьому — вони здатні рости протягом тривалого часу в тіні вищих дерев і чекати на слушну нагоду. Якщо на одній досліджуваній ділянці є кілька дерев з таким повільним ростом, можна сказати, що вони тривалий час росли під наметом інших дерев. Це означає, що там не було жодного втручання, нічого, що могло б вивалити або іншим чином знищити великі дерева. Як тільки з'являється порушення, воно суттєво збільшує доступність світла. Відкриває намет і відразу ті дерева, які були пригнічені в тіні, можуть, навіть за один рік збільшити товщину на один сантиметр, який вони нарощували перед тим протягом ста років! На основі цих даних можна обчислити силу і приблизний рік такого порушення.
Кілька років тому мав честь бути з науковцями в пралісі Боя-Міка, Ви також збирали дані з цієї дикої долини?
Так.
Був там дуже короткий час, але отримав кілька подряпин, це складна місцевість з дуже стрімкими схилами. Як загалом проводилися дослідження у Фагараші?
Так... подряпин звідти було вдосталь (сміється). Але, на щастя, всі вони обійшлися без серйозних наслідків. Це була нелегка прогулянка. Усі охочі взяти участь у дослідженнях можуть звертатися на кафедру, необов'язково бути лісовим екологом. Є лише одна вимога — психологічна та фізична витривалість. Поїздки до Фагарашу зайняли близько трьох тижнів. Протягом цих тижнів ми були більш-менш постійно в дикій природі. Все доводилось нести самим, з речами, необхідними для вимірювань. Зазвичай це все важило понад 30 кг. Якщо хтось вирішував приєднатися до нас, на нього чекав цілий день роботи на стрімких схилах без стежок, доріг чи мостів через струмки. Фагараш вирізняється своїми стрімкими схилами. На одній з дослідницьких ділянок ми мали рекордний нахил схилу у 52°. Там людина більше лазила, ніж ходила. Якщо хтось необережно рухався, то міг зрушити каміння. Кожен мав бути вкрай обережним, щоб не скинути щось на людей, які знаходилися внизу й мали бути постійно напоготові, щоб ухилятися від випадково скинутого каміння. Фагараш був мабуть найскладнішою локацією. Крім того, були також поїздки в інші гори в інших країнах, часто в Чехії та Словаччині, де здебільшого трохи спокійніше.
Чого людина не може уникнути в горах — це негоди. Як ви з нею справлялися?
Спали в наметах або під поліетиленовою плівкою. Коли дощить цілий день і так щодня, це іноді досить сумно. Треба дбати про спорядження, про запаси. У горах іноді достатньо навіть водонепроникного паперу. Але коли тижнями чи місяцями перебуваєш під впливом негоди, то звикаєш до умов, до яких з погляду звичайної людини, неможливо пристосуватися. Коли поверталися з дослідницьких ділянок мокрі, то часто йшли ще раз скупатися в крижаному струмку — щоб перебороти дискомфорт і ще більше загартуватися. Деколи ми були настільки мокрі, що заходили у воду в одязі, принаймні так можна було хоч трохи відмитися від бруду. Мокріше все одно не могло бути. Одного разу нам довелося переставити намети вище, тому що через кількаденні сильні зливи розлився струмок. Іноді ми були насправді у відчаї, особливо коли ставало холодно. Від цих експедицій у нас залишилися дуже сильні враження. Коли у вас є можливість побачити природу зблизька, можете налагодити більш особисте ставлення до неї, попри дискомфорт. В таких умовах також формується міцна дружба — знайомишся з людьми та усвідомлюєш, що на них пізніше можеш покластися в будь-якій ситуації.
Коли я був з науковцями в Боя-Міка, в долині велися лісозаготівлі, хоча вчені не встигли її як слід дослідити, і до того часу навіть не знали, що там є такі дивовижні праліси. Як виглядає Фагараш сьогодні?
Є загроза, що значну частину цього багатства буде зрубано. Праліс, з якого могли б ще так багато дізнатися, зникає на наших очах. Понад 10 років тому, коли тільки створювалися перші дослідницькі ділянки, долини були в такому ж стані, як і століття тому. Можливо, в деяких частинах були людські втручання, але масштабних зрубів не було. Однак за останні 10-15 років, відколи Румунія стала відкритою для спільного європейського ринку, прийшли великі компанії, які скористалися корумпованим середовищем в Румунії, а також в Україні. Значна частина прекрасних карпатських лісів була вирубана компаніями із Західної Європи, переважно з Австрії, часто й нелегально.
Чим обґрунтовується така лісозаготівля?
Часто використовується аргументація саме необхідності людського втручання для запобігання природним порушенням, що з наукової точки зору, є повною нісенітницею. Природні явища, такі як буревії, пожежі, поширення короїдів, крижані й сніжні бурі — це ключові процеси, які формують лісову екосистему. Вони були і є її невіддільною частиною. Це все одно, що бити дитину за те, що вона має дві ноги. Це абсолютно нормально, коли в лісі щось вмирає і падає. Ліс такий є і завжди таким був. Якщо хтось бачить у цьому причину для рубок, то це безглуздя. Інакше це не назвеш. Крім того, наше дослідження показує, що ці ліси не потребують жодної допомоги у вигляді заготівлі пошкодженої стихійним лихом деревини.
Але в Румунії запровадили каталог пралісів. Хіба цього інструменту недостатньо?
Однією з проблем цього інструменту є те, що він має дуже суворі критерії. Достатньо знайти один пеньок або невелику кількість мертвої деревини в лісі, який досліджується, і вже можна сказати, що це не праліс. Його можна вирубувати. Інша проблема в тому, що для того, щоб щось потрапило до цього каталогу, потрібно дуже багато часу, а цінна ділянка вже давно вирубана. Сотні гектарів були вирубані таким чином за останні роки, включаючи як праліси, так і наші дослідницькі ділянки. Каталогізація ділянок має бути спрощена та пришвидшена. Однією з цілей нашого дослідження є надання даних, необхідних для збереження цих територій.
Чого нас можуть навчити праліси?
Якщо їх зрубаємо, втратимо унікальне джерело інформації. Вже майже ніде в Європі не можемо спостерігати природні процеси в пралісі в такому масштабі, як у Фагараші. Це не просто наукові втрати. Вони реальні, осяжні й відчутні для європейців. Це також функціональна екосистема, яка допомагає регулювати клімат, поглинає вуглець, це джерело води, джерело біорізноманіття. Але є й інша перспектива. Дуже сумно думати, що доведеться жити у світі, де таких місць більше не існує. У мене є особиста, емоційна прив'язаність до цих місць. Мені дуже сумно думати, що люди, які прийдуть після нас, не матимуть можливості пережити те, що пережив я. Це збіднить весь світ. Це також саме те, чого хотіли застерегти нашим дописом. Ми втрачаємо величезний скарб. І це відбувається по всій Румунії. У Словаччині, сподіваємося, що варварство подібного масштабу вже позаду.
Ваші дані допомогли щось врятувати?
Були випадки, коли лісові карти показували, що десь є 80-річний ліс і його можна вирубувати. Але наші польові дані показували, що там ростуть 350-400-річні дерева і структура типова для пралісу. Схоже на те, що багато з цих карт були намальовані на столі/ на коліні, ніхто навіть не потрудився пройти через ці ліси. Тисячі гектарів були врятовані від вирубки завдяки наданню цих даних. Шкода тільки, що багато інших ділянок не вдалося врятувати.
Ондрей Каменяр
На кафедрі екології лісу факультету лісової екології Чеського університету в Празі протягом семи років займається дослідженням останніх пралісів в Європі в рамках проєкту "Віддалені ліси" (Remote Forests). Бере активну участь у громадській ініціативі "Ми — це ліс", яка має на меті покращити захист гірських лісів, зокрема в національних парках Словаччини. Журнал Forbes обрав його два роки тому до престижного списку "30 до 30", списку молодих людей до 30 років, які змінюють світ навколо себе.
Джерело (словацькою мовою): https://zurnal.pravda.sk/rozhovory/clanok/664573-posledny-prales-prezil-vsetky-katastrofy-az-na-cloveka/?fbclid=IwAR3n4F62SPEWxuF7Dt7a53gCPUEbvSBmBDOjDUdbIxohHcb9oZJflJDv1SM
СПІЛЬНО ДБАЄМО ПРО КЛІМАТИЧНО СТІЙКІ ТА АДАПТИВНІ ЛІСИ ЗАДЛЯ БЕЗПЕКИ І ЗДОРОВ‘Я
Ця інформація розміщена в рамках проєкту "ШЛЯХИ ДО ЗДОРОВИХ ЛІСІВ: посилення стійкості, життєздатності й адаптаційної спроможності лісів у прикордонних регіонах України і Словаччини", що реалізується партнерами з України та Словаччини за програмою транскордонного співробітництва ЄІС Угорщина-Словаччина-Румунія-Україна на 2014-2020 роки, за фінансування Європейського Союзу.
Зміст інформації не обов’язково відображає позицію ЄС. Відповідальність за зміст несе ГО ФОРЗА